Піка

Піка (також синдром піки) — це розлад харчової поведінки, при якому дитина протягом тривалого часу постійно бере до рота та ковтає предмети, які не є їжею і не мають харчової цінності. До них належать, наприклад, земля, пісок, крейда, папір, волосся, мило, фарба або штукатурка. Назва походить від латинського слова, що означає «сорока» (Pica pica) — птаха, який безладно збирає різні предмети.

Про піку говорять, коли така поведінка триває щонайменше місяць і вже не відповідає рівню розвитку дитини. У міжнародній класифікації піка має код F98.3, у американському посібнику DSM-5 вона зазначена під назвою «Pica». На відміну від розладів харчової поведінки, таких як анорексія, у випадку піки головне — це те, що їсть дитина, а не кількість їжі чи вага тіла.

Багато немовлят і малюків беруть різні предмети до рота, щоб пізнавати світ. У перші один-два роки життя це є нормальною частиною розвитку і не є приводом для занепокоєння. Фахівці говорять про піку лише тоді, коли дитина вже достатньо доросла, щоб відрізняти їстівне від неїстівного, але все одно регулярно їсть неїстівні предмети.

Ознаки, на які батьки можуть звернути увагу:

• Дитина неодноразово та цілеспрямовано їсть певні неїстівні речовини, наприклад, землю, крейду або папір.
• Така поведінка триває тижнями, і її важко припинити.
• Виникають фізичні наслідки, наприклад, болі в животі, запор або відхилення в аналізах крові.

Короткочасне, одноразове куштування з цікавості — це не те саме, що повторювана поведінка. Також відмова від їжі в ранньому дитинстві та обмежена харчова поведінка при ARFID — це окремі ситуації, які слід відрізняти від піки.

Піка має кілька можливих причин. Часто вона зустрічається у дітей, розвиток яких протікає нестандартно, наприклад, у дітей з розладами аутистичного спектру, з зниженим інтелектом або з іншими психічними розладами. Для таких дітей жування та ковтання певних матеріалів може мати привабливий або заспокійливий ефект.

У рідкісних випадках причиною є дефіцит поживних речовин: наприклад, якщо організму бракує заліза або цинку, може виникнути потяг до незвичайних речовин, таких як глина чи пісок. Тому діагностика завжди передбачає аналіз показників крові.

Важко сказати, наскільки поширеним є піка. У ліпському дослідженні, в якому взяли участь близько 800 дітей віком від 7 до 14 років, майже п’ять відсотків неодноразово їли речі, непридатні для споживання. У молодших дітей така поведінка зустрічається значно частіше і часто минає сама собою, коли вони дорослішають.

На першому місці — безпека дитини, адже деякі речовини, що потрапили до організму, є небезпечними. Фарба може містити свинець, проковтнуті предмети можуть спричинити кишкову непрохідність, а земля — стати джерелом зараження паразитами. Для батьків це означає у повсякденному житті:

• прибирати дрібні предмети та небезпечні матеріали подалі від дітей.
• Слідкуйте за тим, щоб оточення було безпечним і перебувало під наглядом.
• Слідкувати за тим, що дитина тримає в роті.

Якщо виявлено дефіцит поживних речовин, його цілеспрямовано лікують, і часто поведінка дитини потім покращується. Якщо причиною не є дефіцит, добре зарекомендувала себе, насамперед, поведінкова терапія, під час якої дитина крок за кроком вчиться не їсти те, що не призначене для споживання. Наразі існує небагато власних, широко підтверджених стандартних методів лікування піки, тому супровід підбирається індивідуально для кожної дитини.

Батькам слід звернутися за фаховою порадою, якщо їхня дитина неодноразово їсть неїстівні предмети, якщо з’являються фізичні скарги або якщо вони не впевнені, чи така поведінка ще є частиною нормального розвитку. Першою особою, до якої слід звернутися, є педіатр. У нього можна з’ясувати, чи є дефіцит поживних речовин або загроза здоров’ю, а також чи доцільне направлення до фахівця.

У разі тривалого або вираженого піка подальше обстеження проводиться у відділенні дитячої та підліткової психіатрії, часто спільно з іншими фахівцями. Це може полегшити становище батьків, оскільки вони не несуть відповідальність самостійно.

Rückenwind Програма «Батьки» супроводжує вас у цьому процесі в якості коучингу, але не замінює медичного лікування. Діагноз та рішення щодо терапії можуть поставити виключно дитячий та підлітковий психіатр або лікар-спеціаліст чи психотерапевт.