Гіперкінетичні розлади (Hyperkinetic Disorders)

Коли батьки раптом бачать у довідці від лікаря або у висновку термін «гіперкінетичний розлад», це часто викликає у них занепокоєння. Термін звучить незнайомо, але означає саме те, що більшість сімей знає під назвою СДУГ.

Слово «гіперкінетичний» складається з двох грецьких частин: «гіпер» — «над», і «кінезіс» — «рух». Отже, буквально це означає «надмірна рухомість». Таким чином, ця назва описує частину того, що кидається в очі: сильну потребу в русі, внутрішнє неспокій, дитину, якій важко заспокоїтися. До цього також належать труднощі з утриманням уваги та слабкий контроль над імпульсами. Фахівці об’єднують ці прояви в групу гіперкінетичних розладів.

Причина криється в каталогах, за якими лікарі та психотерапевти визначають діагнози. У Німеччині вже багато років використовується система класифікації МКХ-10. У ній міститься термін «гіперкінетичні розлади», що належить до розділу F90.

Натомість американська система DSM-5 та міжнародна термінологія використовують абревіатуру СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності). Обидві системи описують одну й ту саму суть, лише трохи по-різному розставляючи акценти. Чинні німецькі клінічні настанови чітко об’єднують обидва терміни та розглядають їх як єдину клінічну картину.

Для батьків це означає, що «гіперкінетичний розлад» — це не рідкісний чи більш серйозний окремий діагноз. Це офіційна назва СДУГ.

Фахівці виділяють три основні сфери. У кожній родині вони проявляються з різною інтенсивністю:

• Увага: дитина легко відволікається, швидко втрачає нитку думок під час виконання завдань, забуває вказівки або виглядає «задумливою».
• Активність: сильна потреба в русі, метушливість, труднощі з тим, щоб спокійно сидіти на місці, відчуття, ніби постійно перебуває «під напругою».
• Контроль імпульсів: відповіді вириваються мимоволі, дитині важко чекати, дії випереджають роздуми. Детальніше про це — у розділі «Контроль імпульсів».

Це стає помітним, коли такі моделі поведінки зберігаються протягом тривалого часу, проявляються в кількох сферах життя, наприклад, вдома та в школі, і значно обтяжують повсякденне життя дитини. Натомість окремі періоди підвищеної активності є частиною нормального розвитку і ще не свідчать про гіперкінетичний розлад.

Згідно з сучасним станом досліджень, гіперкінетичний розлад має переважно нейробіологічну природу. Обробка та передача певних сигналів у мозку відбувається інакше, що ускладнює фільтрацію подразників та контроль уваги й імпульсів. Спадковість відіграє велику роль, часто у близьких родичів спостерігаються подібні ознаки.

Складні життєві обставини можуть впливати на перебіг розладу, але не є його причиною. Для багатьох батьків це є важливим полегшенням: гіперкінетичний розлад не виникає через помилки у вихованні, недостатню структуру або «занадто багато цукру». Професійні товариства наголошують, що це захворювання, до якого слід ставитися серйозно, а не поведінка, в якій винні батьки. Частота його виникнення становить приблизно п’ять випадків на сто дітей та підлітків.

Стандартом вважається мультимодальна терапія. Це означає, що кілька складових взаємодіють між собою, з урахуванням віку, ступеня вираженості та ситуації в родині.

• Інформаційно-просвітницька робота (психоосвіта): батьки та, залежно від віку, сама дитина розуміють, що стоїть за її поведінкою.
• Супровід батьків та тренінг: чіткі структури, конструктивні реакції та спокійніші процеси у повсякденному житті. Відповідні підходи об’єднуються в рамках тренінгу для батьків.
• Підтримка в школі: домовленості, що полегшують концентрацію та навчання.
• Медикаментозне лікування: у разі більш виражених симптомів — можливий компонент, який завжди супроводжується медичним наглядом і ніколи не є єдиним рішенням.

За умови правильного супроводу багато дітей навчаються використовувати свої сильні сторони та справлятися з труднощами. Мета полягає не в тому, щоб «перепрограмувати» дитину, а в тому, щоб зробити її повсякденне життя більш стійким.

Доцільно провести обстеження, якщо симптоми зберігаються протягом місяців, проявляються як у школі, так і вдома, і ваша дитина або родина страждають від цього. Першими, до кого слід звернутися, є педіатрична клініка та відділення дитячої та підліткової психіатрії (KJP).

Важливо для правильної оцінки ситуації: чи дійсно має місце гіперкінетичний розлад, може встановити виключно лікар-фахівець або психотерапевт, як правило, в рамках дитячої та юнацької психіатрії. Коучинг для батьків, такий як Rückenwind, не замінює цю діагностику. Він супроводжує вас як батьків, допомагає розібратися в ситуації та надає вам сили у повсякденному житті, тоді як медичне обстеження та лікування залишаються прерогативою відповідних спеціалізованих установ.